Я ходила по темних вулицях вбачаючи в цьому якийсь приємний сум ,а холодний вітер освіжав пам"ять . Прохожі люди були настільки сірими ,що ніч мені здавалася днем. Я роздумувала про подальше життя в якому ,я зовсім не впевнена в собі людина ,а немов забита в кут кішечка ,яка боїться якоїсь незрозумілої пітьми. Зовнішній світ добивав мій внутрішній ,а сонце вже не світило так ярко. Чому ж так багато питань я задаю сама собі? Для чого нам випробування ,які вбивають в собі "я"? Але ніхто не міг дати мені логіної відповіді ,окрім тебе. Ти вселив в мою душу віру ,а в серце спокій. Я дякую безмежно тим словам ,які зігрівали мене навіть в грози. Дякую